Серії

Скульптурна практика Зільберберга включає станкову скульптуру, рельєфи, монументальну скульптуру, пам’ятники. Автор віддає перевагу гіпсу, шамоту, дереву, каменю, металу. Нерідко створює поліхромну скульптуру. Окрему лінію творчості представляє живопис і графіка, не позбавлені в певній мірі суто скульптурного узагальнення і лаконізму. Камерні композиції часто втілюють образи самотності, міста, очікування. Окреслені нотами ліричної сентиментальності і меланхолії.

‍

Предмет в скульптурі чи графіці Зільберберга майже завжди втрачає свою буденну об’єктність, перетворюючись на своєрідний архетип або поетичний образ, в якому є місце і особистим радощам і болю автора. Зільберберг нерідко об’єднує різних персонажів, предмети в, здавалось би, несумісних комбінаціях. Йому близька мова метафори, притчі та казки. Наскрізна тема його мистецтва – місто і його мешканці, люди і тварини, не позбавлені певної ідилічності і, місцями навіть лубочності. Автор вміє ніби зупинити момент, не доступний більшості, відобразити виворот повсякденності. Цей інший погляд, дивний ракурс має ризик бути класифікований кимось як «вічні і нетлінні теми», але Зільберберг все огортає своєю неповторною вітальною іронією, що не дає глядачеві відлетіти занадто високо. Ця іронія, добра і дещо дитяча, супроводжує автора і в повсякденному житті, спілкуванні із ним. Він на дух не переносить повчального пафосу і кон’юнктури у мистецтві.

‍
Представлені скульптури об’єднані темами, що Зільберберг розробляє протягом життя і які можна зібрати в умовні серії – «Двоє», «Тварини», «Предмети», «Музики», «Та, що стоїть», «Та, що сидить», «Лежача», «Людина і тварина», «Сім’я», «Декоративні рельєфи», «Ескізи декоративної скульптури», «Різне».

‍

Окреме місце займають ескізи великих монументальних проектів. Частина з них була реалізована, не все з них зберіглося. А щось так і залишилося тільки у вигляді ескізу. Юрій Зільберберг є потужним монументальним скульптором. Більшість представлених скульптур, хоч і являють собою малі форми, мисляться ним в процесі створення саме у великому масштабі. Своєрідна інтрига експозиції полягає у тому, що ці скульптурні композиції насправді є великими міськими скульптурами, що ніяк не змогли б вміститися у достатньо камерній майстерні скульптора.

‍

«Протягом життя весь час щось ліпив,  але ніколи не робив спеціально серій. Зараз все це можна розподілити на групи, які по темам мають одну і ту ж назву, хоч і різні по формі, з різних часів, з різного матеріалу. Ці теми завжди були, завжди будуть. Вони відповідають суті скульптури. Гра форми і простору, гра емоцій крізь час приходять до інших людей. Сюжет втрачає свою актуальність з часом, цікавим стає те, як зроблена ця скульптура, її пластика, як ця пластика стає емоцією або думкою, і це більше ніж сюжет. Зробити пластичну формулу емоції або думки – ось, що мене приваблювало. Була б можливість, робив би їх для конкретного місця, того розміру, який в тому місці потрібен. На виставці є роботи, які були ескізами для конкретних ситуацій, є і такі, що були перероблені з ескізів на станковий варіант. Все ж є надія, що щось, при нагоді, можна буде використати, виготовити для архітектури, великими, з міцного матеріалу.» — Юрій Зільберберг