Віктор Маринюк «Жити уважно»

Образи Віктора Маринюка ізольовані від зовнішнього світу, їх не оточують предмети з відзнакою часу. Лише білий колір, лише світло. Так просто художник надає образам позачасових, надісторичних рис і виводить їх за межі реального. «Просто — то мудро», — каже сам художник і переконливо доводить це своєю творчістю. Вдивляючись у створені ним образи, переконуєшся в тому, що дійсно про суттєве, первинне можна говорити так просто, якщо «жити уважно». А саме — бути уважним до світу, бачити прекрасне в звичайному і виважено переносити своє бачення на полотно.

‍

Віктор Маринюк

Віктор Маринюк — легенда одеського нонконформізму.

Він належить до тієї групи, яка почала свій творчий шлях одночасно із руйнацією соцреалістичного канону. До того протягом трьох десятиліть мистецтво в Радянському Союзі було ізольоване від світового мистецького процесу. Саме ця група в Одесі долала багатолітню ізоляцію. Саме ці художники вбирали і засвоювали весь досвід живописної мови ХХ сторіччя, приходили через власний досвід до емансипації художньої форми, кольору, плями, лінії, конструкції, динаміки. Саме вони створили оновлену, сучасну версію одеської «південноруської» школи.

Їм було тісно в рамках «дозволеної» в УРСР естетики, саме тому вони згуртувалися в неформальне коло, влаштовували квартирні виставки, спілкувалися з однодумцями, які приїздили з-за кордону, друкували свої твори у самвидаві та діаспорних виданнях і були під постійним наглядом КДБ, який боявся всього незалежного і непідконтрольного.

Самі художники неодноразово наполягали, що не вважали себе дисидентами, що їхньою метою була творча свобода, не обмежена установками комуністичної партії.

Діапазон Віктора Маринюка — від ранніх експресивних експериментів, співзвучних актуальному на початку 60-х років ХХ сторіччя «суворому стилеві» до лірично-геометричної абстракції, часто органічно поєднаної з умовною лінеарністю.

Невід’ємна складова образної системи Маринюка — досвід роботи у монументальному мистецтві. Звідси — декоративізм, узагальненість форм і ліній. Звідси ж — глибинний інтерес до української традиції монументального мистецтва (школа Бойчука), поєднаній ним із досвідом як українського фольклору, так і з сучасними європейськими тенденціями.

З-поміж художників одеської групи Віктор Маринюк вирізняється особливим, трепетним і делікатним ставленням до форми і пластики.

За зовнішньою умовністю приховується насичений сенсом зміст. Поєднання власних роздумів і переживань з первинними, глибинними цінностями буття людини породжує бентежну, ірраціональну, разом з тим інтелектуальну і осмислену реальність. У сучасному світі, де мистецтво виходить на рівень безособистісності, творчість Маринюка, з акцентом на тому, що робить нас людьми, залишається заповідною територією людськості. Художник живописує особистість, її особливий індивідуалізм, самоповагу і самодовіру. Прості за мотивом зображення наповнені напругою та спокоєм, ефемерністю та фундаментальністю, однозначністю та тайною.

Досягнення гармонії відбувається через нервове напруження пульсуючих ліній. Захоплюючи простір у білого, лінії перетворюються на абрис або контур. Імпульсна червона пляма посилює враження та сприйняття. Земна жінка набуває міфологічної глибини. Мінімальними формально-пластичними засобами художник увиразнює та вивищує жінку, сакралізує її образ. Так просто, без зайвої зовнішньої ефектності, робить жінку центром Всесвіту.

Так просто залишатися самим собою, слідувати своїм принципам та ідеалам, не підлаштовуючись під оцінки критиків та смаки публіки. Так просто займатися ОбразоТворчістю в світі тотального сучасного мистецтва з його безліччю стратегій та концепцій.

Так просто — жити уважно.